Давайте подадим друг другу руки...
Инок59
Больна Россия, завистью и тленом,
Мы друг на друга пышем злобным ядом.
Вот от того буксуют перемены,
Ведь созидать в добре и с ВЕРОЙ надо.
Мы, действия «благие», совершая,
С тупым упорством в ад «мостим дорогу».
Забыв, с «гордыней», не дойти до «рая»,
А «месть и чванство» не угодны БОГУ.
Взросли «на гневе семена дракона»,
Цветок их «алчность», зла несёт флюиды.
В дурмане нарушаем мы законы,
К понятьям чести, совести фригидны.
Уж скоро плод, «жестокость и измена»,
В сердцах созреет «затмевая разум».
Мы ненависть лелеем откровенно,
Рассеивая в социум заразу.
Очнись Россия, дух «гражданской бойни»,
Нам БОГ велел лечить «Святой ЛЮБОВЬЮ».
А споры не решить мечом…довольно!!!
Иначе РУСЬ опять умоем кровью.
УСЛЫШЬ ДРУГОГО… ненависть ОТСТУПИТ.
И «злобный мир» прогнётся непременно.
ДАВАЙТЕ ПОДАДИМ ДРУГ ДРУГУ РУКИ,
Осуществляя «К СЧАСТЬЮ ПЕРЕМЕНЫ»
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
